ЗАВ’ЯЗА́ТИ1 див. зав’я́зувати.
ЗАВ’ЯЗА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ЗАВ’Я́ЗНУТИ і ЗАВ’Я́ЗТИ, ну, неш; мин. ч. зав’я́з, ла, до; док.
1. Застрявати, загрузати в чому-небудь. От уже море й земля ані в чому не мають відміни.. Кинений якір не раз зав’язає в гірських сіножатях. Об виноградні кущі зачіпається дно корабельне (Зеров, Вибр., 1966, 308); Зав’яз, як собака в тину (Укр.. присл.., 1955, 301); Сіла [Мелашка] долі.. і, хапаючись, так повернула кописткою в горшку, що вона зав’язла в густій лемішці, хруснула і переломилась (Н.-Лев., II, 1956, 324); Коней, переправлених звечора, довелось залишити, бо.. вони зав’язли в багні (Гончар, Південь.., 1951, 20).
2. перен. Баритися, затримуватися де-небудь довго, не маючи змоги вибратися. [Яким:] Воза мазать треба, бо як не підмажемо, з місця не рушимо, отак отут, біля вашої хати, зав’язнемо та й стоятимем… (Кроп., II, 1958, 363); В такий ..день, коли наступаючі війська вже нестримно подалися вперед, Йоні зовсім не хотілося розлучатися з товаришами, зав’язнувши біля цих порожніх ящиків (Гончар, III, 1959, 417).
◊ Зав’я́знути (зав’я́зти) в зу́би (в зуба́х) див. зуб.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 64.