ЗАВ’Я́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зав’яза́ти1 1, 2. На другому стільці поруч лежала груба, добре зав’язана торба (Мик., II, 1957, 88); Вийняла [Іваниха] горіхи, зав’язані в хустину (Л. Укр., III, 1952, 556); Тихий, молода людина років 30 в гарній піжамі з зав’язаним хусткою горлом, сидить за столом і пише (Коч., II, 1956, 523); На Лукині була тонка біла сорочка, голова зав’язана новою картатою хусткою (Н.-Лев., III, 1956, 349); Зав’язані тоді відносини тривали і після закінчення розкопин [розкопів]. Тугай зайшов поговорити, а заразом узяти книжку, що її обіцяв Кудрявець (Коцюба, Нові береги, 1959, 339); // у знач. прикм. Вітя лежить із зав’язаною головою. Обличчя кривиться од страждання (Вас., III, 1960, 328); // зав’я́зано, безос. присудк. сл. Середина куреня. Вигляд конуса; дерева підрізано і верхи їх зведено докупи, потім зав’язано (К. Карий, II, 1960, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 63.