ЗАБІ́ГАТИ, аю, аєш, док. Почати бігати (у 1-3 знач.). Слуги забігали, загомоніли, забрязкотіли ключами (Н.-Лов., І, 1956, 161); Її пальці тим часом машинально забігали по струнах (Фр., І, 1955, 339); Затремтіли в оратора руки. Забігали очі (Довж., І, 1958, 59).
ЗАБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАБІ́ГТИ, іжу́, іжи́ш; мин. ч. забі́г, ла, ло; док.
1. Біжучи, потрапляти куди-небудь (у якесь приміщення, на якесь місце і т. ін.). «Мама!» гукає Воля і щодуху шарпає двері, забігає до кімнати (Ю. Янов., II, 1954, 39); В село із лісу Вовк забіг… (Гл., Вибр., 1951, 5); Інколи зустрічалася тільки біла коза, що забігла сюди з якогось рибальського господарства (Смолич, V, 1959, 33); // Заходити на короткий час, мимохідь, по дорозі. Вертаючись з роботи, часто забігав Тарас у Літній сад, де було багато усяких статуй (Мирний, V, 1955, 310); Яшко на хвилинку до Прокопа в кімнату нагорі забіг (Головко, І, 1957, 169).
2. перев. із сл. вперед, наперед. Швидко заходити збоку, бігом випереджати кого-, що-небудь. Діти забігали вперед і пискливо кричали: — Земля і воля! Земля і воля! (Коцюб., II, 1955, 76); Мов нитка простягнена вздовж рядів — так рівно ідуть коні, не забігають вперед (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 567); Забігали [колядники] одно перед другим наперед, товпилися коло того, хто розказував (Вас., І, 1959, 308); // Бігти вперед, за межі чого-небудь; перебігати. * Образно. Море заливало косу. Хвилі, наче змагаючись, забігали все далі й далі, перекочуючись через піщаний насип (Трубл., І, 1955, 151); // перен. Робити що-небудь передчасно, не дотримуючись послідовності. [Маруся:] Та ти бо не забігай наперед, перш цю [загадку] скажи! (Кроп., І, 1958, 89); Він уперто перемагав труднощі, добре засвоював предмет, нетерпеливо забігав наперед, бажаючи більше знати (Коцюба, Нові береги, 1959, 319).
◊ Думки́ забіга́ють напере́д — з’являються думки про майбутнє. Наполохані думки забігають та й забігають наперед (Стельмах, Правда.., 1961, 150); Ду́мкою (ро́зумом) забіга́ти напере́д — думати про майбутнє. — Не забігай наперед розумом, щоб не звихнувся (Кроп., V, 1959, 270); Забіга́ти (забі́гти) попере́д ба́тька в пе́кло — те саме, що Лі́зти попере́д ба́тька в пе́кло (див. лі́зти). [Микола:] Не треба ніколи забігати поперед батька в пекло (Фр., IX, 1952, 110).
3. Віддалятися бігом, тікати. Якби можна, крізь землю б провалилась або забігла куди, щоб і не дивитись на сього боярина (Кв.-Осн., II, 1956, 29); Так забігла [Катруся] аж додому, але боячись іти до хати, залізла під пліт (Кобр., Вибр., 1954, 88); [Xорошунка:] Та побіжи ж, дочко, та зажени його [порося] у двір, А то воно забіжить тобі безвісти! (Вас., III, 1960, 250); Вже він далеко забіг, а йому, вороному, здається: велет жене-здоганяє (Тич., І, 1957, 241); // Біжучи, завертати за що-небудь. Знов [Орест] кидається до будинку праворуч і стукається, далі забігає за будинок (Л. Укр., II, 1951, 61).
4. розм. З’їжджати поковзом до краю дороги (про сани). Він міцно ступав своїми величезними чоботищами по снігу, безперестанно підтримуючи сани, щоб не забігали (Хотк., І, 1966, 120).
5. що, діал. Перебігати, перетинати (дорогу, шлях і т. ін.). Забігає [Камілла] йому дорогу, хапає його за руку (Фр., IV, 1950, 446); На воротах забігли їй парубки дорогу й хотіли задержати (Кобр., Вибр., 1954, 168).
◊ О́чі слізьми́ (сльоза́ми) забіга́ють (забі́гли) — очі наповнюються (наповнилися) сльозами. Дмитрик затягнувсь цигаркою і почервонів увесь од їдкого диму, аж очі слізьми забігли (Коцюб., І, 1955, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 22.