ЗАБУТТЯ́, я́, с.
1. Втрата згадки про кого-, що-небудь. [Мавка:] Коли б могла я тільки захотіти її [муку] забути, я пішла б з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття (Л. Укр., III, 1952, 248); Ви найшли б.. в її невимушеній сонячній усмішці забуття трудного життя (Ірчан, II, 1958, 142); // Неприйняття до уваги чого-небудь. Незнання або забуття основних вимог діалектичного методу прирікає дослідника на блукання, на безцільне гаяння часу для сліпого шукання істини (Ком. Укр., 9, 1962, 50).
Відхо́дити (відійти́) в забуття́; Покрива́тися (покри́тися, кри́тися і т. ін.) забуття́м — остаточно забуватися, не згадуватися. Найголовніше ж у цих двох роках, це те, що відійшла у забуття його страшна ганьба — перебування в полоні (Ле, Право.., 1957, 231); Відійшли в забуття страшні часи кріпаччини, проти якої мужньо вів боротьбу Шевченко (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 74); Минув тиждень-другий безнадійності та горя, утрати відходять назад, криються забуттям (Мирний, І, 1954, 231).
2. Стан того, хто повністю виключився з щоденних турбот, думок, переживань і т. ін. Ти жити хтів хоть хвилю так, як другі, ..упитись жару й забуття (Фр., XIII, 1954, 407); Знав [Матвій], що як виговориться перед ким-небудь, то легше стане. Шукав спокою, шукав забуття (Ірчан, II, 1958, 243); Любові й віри невмирущі зерна Поет посіяв на лану своїм, Але в житті шляхом ішов тяжким, Де забуття давала лиш таверна (Рильський, II, 1960, 273).
3. Стан глибокої задуми. Дмитро після хвилинного забуття відшукав очима Андрія і підійшов до нього (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 926); Луна від пісні понеслася далеко-далеко, докотилась до села, вдарилась у крайню хату, де стояла під дверима в забутті Марія (Цюпа, Назустріч.., 1958, 377); Женя мовчала, охоплена якимсь забуттям, а потім глянула на подруг: —Петя живий… А тих уже немає… (Хижняк, Тамара, 1959, 60).
Виво́дити (ви́вести) із забуття́ — повертати до здатності сприймати навколишню дійсність. Тупіт кінських копит вивів жінку із забуття (Цюпа, Три явори, 1958, 62).
4. Втрата відчуття навколишньої дійсності, стан дрімоти. З того німого забуття, з того очевидячного сну пробуркав його нестримний регіт (Мирний, IV, 1955, 174); Остап лежав на очереті й почувавсь ослабленим.. Не то сон, не то забуття склепляло повіки (Коцюб., І, 1955, 358); В нестямі лупав [чоловік] мутними очима.. на жінку, що своїм настирливим, непотрібним галасом пробудила його від солодкого забуття (Горд., II, 1959, 263); // Втрата свідомості, непритомність. Скільки днів і ночей тривало маячливе його забуття? Опритомнів [Яресько] уночі, в похмурому бараці (Гончар, II, 1959, 130); Нестерпний удар по голові звалив його на підлогу, і все поглинув морок забуття (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 62); Третій день лежить він у забутті. І трапилося ж таке лихо. Зліг чоловік якраз у жнива (Цюпа, Назустріч.., 1958, 70).
Впада́ти (впа́сти) в забуття́ — втрачати відчуття навколишньої дійсності, засинаючи або непритомніючи. Знесиленого Мар’яна жінки повели в другу половину хати, щоб там хоч трохи відпочив. Він упирався, віднікувався, але через якийсь час впав у тяжке забуття… Йому снилося, що сварився з Фросиною (Стельмах, І, 1962, 171); Павла охопила якась апатія, і незабаром він впав у холодне й темне забуття (Кучер, Голод, 1961, 347).
5. Найвищий ступінь виявлення якого-небудь почуття, збудження, захоплення і т. ін. Наче в нестямі, в знемозі і в забутті, бив [Іван] в камінь поляни ногами (Коцюб., II, 1955, 349); Хто це хоче відобрати у неї оці хвилини забуття, безпам’ятного щастя? Хто вирвати хоче з вирів кохання?.. (Хотк., II, 1966, 125); В якомусь злобному забутті Крамаренко жбурнув у Бориса ще одну каменюку (Мур., Свіже повітря.., 1962, 30).
До забуття́ — із захопленням, напружуючи всі сили. Тож гідний будь її [Вітчизни] турбот, як віддане дитя, — сягай нечуваних висот, працюй до забуття (Уп., Вітчизна миру, 1951, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 33.