ЗАБУБОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док. Почати бубоніти. — Жду та жду самовара, аж очортіло вже ждати, — забубонів сердито Клопотовський (Н.-Лев., IV, 1956, 283); Тріснула гілка, в саду щось гупнуло; забубонів стиха чийсь.. голос (Вас., І, 1959, 323); Розчинилися двері і з них забубоніли кулемети (Панч, Вибр., 1947, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 30.