ЗАБРІДА́ТИ, а́ю, а́єш і ЗАБРО́ДИТИ, джу, диш, недок., ЗАБРЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. забрі́в, забрела́, ло́; док.

1. Бродячи або бредучи, заходити куди-небудь. Весною, коли спадає вода, забродить туди пастися худоба (Тют., Вир, 1964, 47); Коли не забредеш к Мірошнику бувало, У його є і хліб, і сіль, і сало (Греб., І, 1957, 69); — Я його бачила, — розказує. —Була я у гаях і забрела дуже далеко, аж туди к чужосільським левадам (Вовчок, І, 1955, 196); До півночі колотився, товкся по місту, як Марко по пеклу, забрів до Максима і Голди (Ткач, Арена, 1960, 115).

◊ Забрести́ в го́лову — з’явитися в думках. — За ці гроші ми не тільки дві ферми збудуємо, а ще й пекарню. — Пекарню? — схопився від несподіванки Сагайдак і заходив по кімнаті. — Що це тобі забрело в голову? (Кучер, Трудна любов, 1960, 391).

2. Заходити, залізати у воду, іти вбрід. Забродить [Оксана] по кісточки в чисто-прозору воду (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 164); Хлопчик хлюпостався у воді і не звертав уваги на діда, аж поки дід не забрів у воду і не витяг його на берег (Хижняк, Килимок, 1961, 51).

3. тільки док. Піти у воді (під час ловлі риби неводом, волоком і т. ін.). Наймити забрели попід берегом і витягли повний волок баговиння, карасів, линів, раків та жаб (Н.-Лев., І, 1956, 416).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 28.