ЗАБРУ́ДНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАБРУДНИ́ТИ, ню́, ни́ш і рідко ЗАБРУДИ́ТИ, уджу́, у́диш, док., перех.

1. Робити кого-, що-небудь брудним. Пекельна смола пекла та забруднювала їх.. руки (Фр., II, 1950, 128); — По піску навіть ліпше, — зважила вона, — а то мокре пале листя шелестить так смутно… та й сукню може забруднити, покаляти (Л. Укр., III, 1952, 666); Обережно, щоб не забруднити папірця, Надя взяла його за кутики й почала читати (Ткач, Плем’я.., 1961, 132); // Розчиняти, розпилювати (у воді, повітрі і т. ін.) речовину, що надає чому-небудь брудного кольору або робить його непридатним, шкідливим для використання. Кисневі включення, які забруднюють метал, будуть зникати, а продукт реакції — окис вуглецю — екстрагуватися, тобто видалятися з металу (Наука.., 9, 1957, 6); Забруднити воду.

2. перен. Позбавляти моральної чистоти, ганьбити кого-, що-небудь; споганювати. [Яків:] Гей, Вартоломею, людоїде! Забруднив ти душу твою кривдою великою (Кроп., III, 1959, 64); Актриса не почувала за собою ніякої вини. Адже вона нічим не забруднила своє сумління (Собко, Запорука.., 1952, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 29.