ЗАБОРГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. і. перех. Узяти в борг у кого-небудь. — Насіння на посів хочу заборгувати у вас, пане Гавриле (Цюпа, Назустріч.., 1958, 19).

2. перех. і без додатка. Опинитися в боргу перед кимось, стати зобов’язаним кому-небудь у чомусь. — Спасибі, Платоне Павловичу, велике спасибі за допомогу. Тепер я перед вами двічі заборгував (Ткач, Моряки, 1948, 45); Марко Артьомов сів писати листа дружині Уляні, бо вже багато заборгував їй листів (Чорн., Визвол. земля, 1950, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 26.