ЗАБЛИСКОТІ́ТИ, оти́ть, док. Почати блискотіти. Місяць вирізувався з-за гори верха, й заблискотіли зорі на небі (Вовчок, І, 1955, 322); Заворушилася монгольська сила, забряжчала зброя, заблискотіли до сонця мечі (Фр., VI, 1951, 82); Обличчя Рубінове налилося кров’ю, очі заблискотіли (Сенч., На Бат. горі, 1960, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 23.