ЗАБЕЛЬКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАБЕЛЬКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., перех. і неперех. Почати белькотати, белькотіти. [Килина:] Ага, як непереливки, то й по-панському забелькотала! (Кроп., II, 1958, 423); Десятник забелькотав щось так скоро, що Гнат не зразу второпав (Коцюб., І, 1955, 34); Фельдшериця, задкуючи, забелькотіла щось знову про ліжка (Гончар, Тронка, 1963, 212); * Образно. Застогнав глухо міст під колесами, і річка внизу забелькотіла (Головко, І, 1957, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 18.