ЗАБАРНИ́Й, а́, е́.
1. Який бариться; повільний, неквапливий. Забарнії гості забарилися в хаті (Сл. Гр.); Рух козацьких загонів був надзвичайно забарний (Тулуб, Людолови, II, 1957, 502);//Який настає повільно, із запізненням. Весна цього року, немов не тутешня, забарна і холодна (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 105).
2. Який вимагає багато часу; загайний. — Це діло трудне, забарне, та й грошей багато коштує (Мирний, V, 1955, 167); Насправді ж він [хірург] тримав руки так для того, щоб не доторкнутися ненароком якогось предмета і не звести нанівець весь складний і забарний процес стерилізації рук (Смолич, Розм. з чит., 1953, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 16.