ЗАБАЖА́ТИСЯ, а́ється, док., безос., чого, рідко кого, що, а також з інфін. або із спол. щоб. Виникнути, з’явитися в кого-небудь (про бажання що-небудь одержати, мати в своєму розпорядженні, здійснити щось і т. ін.). Їй забажалось, щоб та доріжка тяглася без кінця, без краю (Н.-Лев., IV, 1956, 89); Йому забажалося самотини (Коцюб., І, 1955, 175); До жаги забажалось школяреві зробити самому таку книжечку (Вас., II, 1959, 362); Можна було [Сачкові] парубкувати, як і раніш, беручи від життя все, що забажається (Дмит., Розлука, 1957, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 15.