ЗАБАГНУ́ТИ, ну́, не́ш і ЗАБА́ГТИ, гну, гнеш; мин. ч. заба́г, ла, ло; док., перех. і з інфін. Те саме, що забажа́ти. Ще серпень був, як Антосьо забаг: їхати та й їхати до Крутих (Свидн., Люборацькі, 1955, 120); Чому моя душа тебе бажає, Твоя ж на мене й глянуть не забагла? (Фр., XIII, 1954, 242); Що тільки забагне вона, все їй дістане [батько], все добуде (Гончар, Тронка, 1963, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 14.