З’ЇЖДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і розм. З’ЇЗДИ́ТИ, з’їжджу́, з’їзди́ш, недок., З’Ї́ХАТИ, з’ї́ду, з’ї́деш, док.
1. Їдучи, спускатися звідки-небудь. З крутого шпиля з’їжджали два вози з снопами (Н.-Лев., II, 1956, 275); Коли Дорош з’їжджав із гори, йому довелося трохи притримати Ластівку, щоб дати дорогу пастушкам, що зганяли в долину артільну отару овець (Тют., Вир, 1960, 204); Коли з’їздили в лісі з гори, ..віз перевернувся (Март., Тв., 1954, 221); // Їдучи зверху, потрапляти куди-небудь. [Пастух:] А тепер, гляди, коли б на гарній кришталевій брилці не з’їхала з гори у діл принцеса (Л. Укр., II, 1951, 201); // Ковзаючись, сповзати, скочуватися вниз. Два рази з’їжджала [Фатьма] коліньми по дереву вниз (Ю. Янов., І, 1958, 62); Стежка щораз стрімкіша. Треба добре триматися за гриву коня, щоб не з’їхати на землю (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 242).
З’ї́хати на бе́рег — відправитися, піти з корабля на берег. Ішов час другої вахти, але відпочинку ніхто не мав. Вся підзмінна вахта з’їхала з капітаном на берег (Трубл., Лахтак, 1953, 17).
◊ З глу́зду з’ї́хати див. глузд.
2. Їдучи, звертати куди-небудь. Невдовзі вони повернулись до своїх підрозділів, енергійно віддаючи накази: з’їжджати з шосе, маскуватись… (Гончар, III, 1959, 95); Ось перша гармата з’їхала з бруку на вкатаний.. шлях і немов випала з загального гуркоту (Сміл., Зустрічі, 1936, 65).
3. Зсовуватися, сповзати з свого місця. Очіпок на Марії все з’їжджав на потилицю (Н.-Лев., II, 1956, 116); На постелі, розпластавшись, спить Дмитрій. Голова з’їхала з подушки, рука звісилась на підлогу (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 214).
4. перен., розм. Непомітно переходити на іншу тему, тон (у розмові і т. ін.). Інколи збивалися співаки з ритму, інколи з’ їжджали на полутони (Собко, Біле полум’я, 1952, 27); Як почали гомоніти [Христя з Палажкою] — мало не до півночі. Зрештою й самі не помітили, як з бур’янів перескочили на Тимоша, а далі й на Василя Борового з’їхали… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 63).
5. перен., розм. Втрачати попереднє становище, успіхи і т. ін.— Що я додому напишу? Був моряк і на піхоту з’їхав (Кучер, Чорноморці, 1956, 67); Остаточно з’їхав [Олег] на «посередньо» по всіх дисциплінах (Донч., II, 1956, 432).
6. рідко. Виїжджати, вирушати куди-небудь або звідкись. Пани під той час з’їхали у гостину, кудись на чужу сторону, до якихсь там своїх родичів (Вовчок, І, 1955, 170); З’їхати з села.
7. заст. Приїжджати, заїжджати куди-небудь. Купці з’їжджають на двір (Кв.-Осн., II, 1956, 475); З’їхав [податковий комісар] до мене, оглянув.. мій лісок, мій склад сухого дерева (Фр., II, 1950, 131).
8. рідко. Їдучи, підніматися вгору. Вдаривши каблуками коня, пустився [Джмелик] вскач за підводами, що вже з’їжджали на Беєву гору (Тют., Вир, 1964, 88); Він з’їхав на гору, Христя уже стояла там на самому краї зеленого моріжка і обдивлялася околицю (Мирний, III, 1954, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 582.