З’Ї́ДИ, ів, мн. Недоїдені тваринами залишки сіна, соломи і т. ін. — Нащо з’їдів понакладав та гною понавертав? (Мирний, IV, 1955, 358); Мішанку треба готувати не під час роздачі, а за п’ять-шість годин до згодовування. Вона запашнішою стає, з’їдів не лишається (Рад. Укр., 6.IV 1961, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 582.

З’ї́ди, дів, м. мн. И з’їдини, дин, ж. мн. Остатки корма травоядныхъ домашнихъ животныхъ. Чуб. VII. 394.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 155.