З’ЄХИ́ДСТВУВАТИ, ую, уєш, розм. Док. до єхи́дствувати. — Тут у нас спільна вигода, хоч ви завжди підозрюєте, ніби ми все чинимо вам на збиток,— не міг не з’єхидствувати Ходкевич (Тулуб, Людолови, II, 1957, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 563.

З’єхи́дствувати, вую, єш, гл. Поступить єхидно. На світі все так іде, що писарь з’єхидствує, так йому й нічого. Кв. II. 149.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 150.