ЖУЇ́Р, а, ч., заст. Людина, що шукає в житті лише забав та почуттєвих насолод. Він грає якогось жуїра, занадто вже підкреслює самозакоханість свого героя (Мист., 4, 1958, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 546.