ЖУРБО́ТА, и,. ж., розм. Те саме, що журба́. Коло ліжка [хворої] сидить моя мати з журботою своєю; а подаль од ліжка Павлютиха процвітає, червоновида.., поважна (Вовчок, VI, 1956, 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 548.

Журбо́та, ти, ж. = Журба. Нехай спить, нехай лежить, та нехай не встане, нехай твоя бідна головонька од журботи одстане. Чуб. V. 624.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 493.