ЖУКУВА́ТИЙ, а, е, рідко. З темною шкірою обличчя; смаглявий. — А про те не згадувала [пані], як жукуватий князь прогайнував усю батьківщину, зоставив їй тільки будинок невеличкий у місті (Вовчок, І, 1955, 258); Не встигли за ним зачинитися двері, як на порозі заявилася огрядна постать чорного, жукуватого пана в формі судовця (Стельмах, Хліб.., 1959, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 547.