ЖОРСТО́КО. ІІрисл. до жорсто́кий. Так само жорстоко він поводився із слугами (Фр., VIII, 1952, 395); Рада жорстоко картала себе за недостатню наполегливість (Ю. Янов., І, 1958, 465); Били міномети. Жорстоко, безугавно (Гончар, III, 1959, 242).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 545.

Жорсто́ко нар.

1) Жестоко. Помстись над дуками срібляниками, помстись над їх заступником жорстоко. К. Бай. 129.

2) Язвительно, рѣзко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 491.