ЖО́ЛОБ, а, ч.
1. Дерев’яна посудина у вигляді довгастого чотирикутника, признач. для годівлі та напування тварин. Прив’язали корову до жолоба в стайні (Март., Тв., 1954, 249); Тим часом Катерина від стіжка принесла натоптаний фартух сіна і поклала в жолоб, зроблений господарем (Чорн., Потік.., 1956, 14); Прості вони [обов’язки Данька]: вранці мусиш наварити каші, в пору поїння отари — натягати води з степового колодязя, поналивати в жолоби (Гончар, Таврія.., 1957, 128).
2. спец. Дерев’яний, металевий і т. ін. пристрій для пересипання, пересування, переливання, зсипання, зливання чого-небудь. З жолоба сипалось борошно (Кир., Вибр., 1960, 290); Звідси [з цеху сушіння] жолобами і транспортерами качани надходять в сушильні камери (Колг. Укр., 4, 1957, 12).
3. перен. рідко. Про западину, заглиблення між скалами, горами. Побіч скали тісним кам’яним жолобом брати протоптали маленьку стежку (Фр., III, 1950, 11); Жолобом поміж узгір’ями здалеку вітром донесло рівну мову трембіти (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 12).
4. діал. Дерев’яний зруб колодязя, цямриння.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 543.