ЖОВТІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до жовті́ти. Напівпрозорі жовтіючі та червоніючі кетяги солодко дрімають серед лапатого листя (Коцюб., І, 1955, 278); Відцвіло благодатне літо, прокрадалася пора жовтіючого листу (Ле, Клен. лист, 1960, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 540.