ЖОВТУВА́ТИЙ, а, е. З жовтим відтінком, не зовсім жовтий. Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались (Н.-Лев., І, 1956, 273); У довгому коридорі під стелею ледь блимала жовтуватим світлом маленька електролампа (Хижняк, Тамара, 1959, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 541.