ЖО́ВТО. Присл. до жо́втий. Мідний кухлик, зроблений з гільзи снаряда, жовто виблискував у неї в руці (Перв., Материн.. хліб, 1960, 8); // у знач. присудк. сл. Надвір вийдеш — дощ та твань, та туман непроглядний; і в хаті не краще: сіро, аж жовто, наче димом накурено (Мирний, III, 1954, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 541.