ЖО́ВТИЙ, а, е.

1. Який має забарвлення одного з основних кольорів спектра — середній між оранжевим і зеленим; який має колір золота, яєчного жовтка, соняшникового суцвіття. Очерет сухий та жовтий Вітер хилить до землі (Граб., І, 1959, 289); Радісно веселили око яскраво-червоні, сині й жовті фарби, в які помальовано передню стіну кожної хати (Смолич, І, 1958. 52); Над головою стояла сива мла, і крізь неї сліпим більмом дивилося жовте сонце (Панч, В дорозі, 1959. 47); // Уживається як постійний епітет до деяких назв. А що дальше спіткається? Буде лихо, буде! Зустрінуться жовті піски І чужії люде (Шевч., І, 1951, 37);//Зблідлий, змарнілий, із жовтим відтінком; худий. Жовте лице батькове, його грізний погляд.. стояли перед його очима (Мирний, І, 1954, 270); // Засохлий, вигорілий, зів’ялий. Літом пекучі вітри й сонце випалюють все навкруги, і на жовтих пагорбах шумлять гіркий полин, жовті трави, колюче будячиння (Кучер, Чорноморці, 1956, 11); * Образно. Моя любов до цього часу була жовта, неначе листя вмираючої осені (Н.-Лев., IV, 1956, 232).

Жо́втий біле́т див. білет; Жо́втий дім, заст. — лікарня для божевільних. — А казали, що його в жовтий дім відправили? (Гончар, Таврія.., 1957, 395); Жо́вта ра́са — застаріла назва монголоїдної раси.

2. Уживається як складова частина ботанічних назв, термінів. Червоні та жовті дикі тюльпани лиснять проти сонця, неначе помальований кришталь (Н.-Лев., III, 1956, 314); В затінку жовтої акації стоїть Софія (Шиян, Гроза.., 1956, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 540.

Жо́втий, а, е. Желтый. Ходім, сестро, степами, розсіємось цвітами! Ой ти будеш жовтий цвіт, а я буду синій цвіт. Чуб. V. 201. Посадили Морозенка на жовтім пісочку. Мет. 75. Жовтиє воски Богу на свічку. Чуб. ІІІ. 39. Тогді орли налітали, з лобу очі висмикали, тогді ще й дрібна птиця налітала, коло жовтої кості тіло оббірала. Мет. 12. Голови старих жидівок і жидів з страшенними худими жовтими обличчами. Левиц. І. 90. І вже мені не подоба по рілях спотикати, жовтих чобіт каляти. Мак. (1849). 83. Висока малодиця в жовтім очіпку. Левиц. І. 100. Жовта акація. Раст. Caragana arborescens L. ЗЮЗО. І. 115. Жовтий буркун. Раст. Melilotus officinalis Lam. ЗЮЗО. І. 128. Жо́вті гле́чики. Раст. Водяные кувшинчики, Nuphar luteum Smith. ЗЮЗО. I. 129. Жо́вті зозу́льки, — зязю́льки, Раст. Cyprypedium Calceolus L. ЗЮЗО. І. 120. Жо́вта лілія. Раст. Hemerocallis fulva L. ЗЮЗО. І. 124. Жо́вта лобод́а. Раст. Atriplex gortensis L. ЗЮЗО. І. 113. Жовтий хробуст. Раст. Осотъ желтый, Cirsium oleraceum Scop. ЗЮЗО. I. 118. Жо́втий чи́стик. Раст. Чистотѣлъ. Chelidonium majus L. ЗЮЗО. I. 116. Ум. Жовте́нький, жовте́сенький.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 488.

жо́втий — колір, що в україн­ському народному сприйманні асоціюється з небесним денним і нічним світилами, з багатим уро­жаєм хлібного лану; набув вели­чальної символіки, зокрема в ко­лядках маємо мотиви «жовтих стін», «биків жовторогих», «жовтих восків Богові на свічку»; жовті ве­ликодні яйця, жовті сап’янці, жов­ті хустки також ознака поваги до жовтого кольору (у І. Нечуя-Левицького — «висока молодиця в жовтім очіпку»); у піснях жовтий колір — символ журби: «Зеленая рутонька, жовтий цвіт, — Не піду за нелюба, піду в світ», символ безрідності: «Там сам я, там сам я. В темнім лісочку, в жовтім пісочку загину»; жовта барва символізує й старість як колір осені: «Огірки-жовтяки, старійтеся парубки» (про хлопців, яким давно пора жени­тися).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 225.