ЖМУ́ТТЯ, я, с. Збірн. до жмут. Санько першим зсунувся [з скирти] додолу, за ним сповзло його військо, тягнучи за собою жмуття прілої соломи (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 13); Де були жмуття проводів — одні корінці стирчать, хтось пообрізував чепурно (Гончар, Тронка, 1963, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 538.