ЖМУТ, а, ч.
1. Невелика в’язка чого-небудь; пучок. Дівчина кинула жмут гілок у вогонь (Трубл., II, 1955, 56); Лісник поклав жмут гички, якось дивно глянув на дівчину (Шиян, Гроза.., 1956, 530); // Пасмо волосся, прядива і т. ін. У руках він мне жмут клоччя (Кучер, Чорноморці, 1956, 187); Дід Тимко стояв, немов під громовицею, і тільки жмут волосся сивого здригався (Кач., II, 1958, 65); // Однорідні предмети, складені разом, часто не зовсім акуратно. Крукке все запихав у топку нові й нові жмути паперів (Собко, Серце, 1952, 59); Все-все забере Суліман, а йому залишається тільки жмут опротестованих векселів і Катерина (Вільде, Сестри.., 1958, 198).
2. Шматок тканини в зім’ятому чи скрученому стані. Професор взяв жмут марлі й обтер блискучу поверхню дзеркала (Смолич, І, 1958, 237).
3. у знач. присл. жмуто́м (жмута́ми). Про стан, коли кілька однорідних предметів зв’язані разом. Ключі на поясі в Прокопа висять цілим жмутом (Ю. Янов., IV, 1959, 33); // Про стан, коли предмет зім’ятий, скручений і набрав більш-менш округлої форми. Дивлюсь, а там дорогі шовкові сукні та тонкі дорогі сорочки: все пом’яте, жмутами набите в мішок… (Н.-Лев., III, 1956, 275); На голові у неї наверчене жмутом якесь ганчір’я (Вас., І, 1959, 131).
4. перен. Про те, що виходить чи розходиться у великій кількості з одного місця. У другій кімнаті рипнули двері, і туди стали впиратися жмути сердитого і грубого крику та гомону (Вас., Незібр. тв., 1941, 180); Двері рипнули на іржавих завісах, яскравий жмут сонячного проміння вдерся до комірчини (Донч., II, 1956, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 538.