Жи́тник, ка, м.

1) Жукъ, появляющійся, когда наливается рожь въ колосѣ.

2) Человѣкъ, крестьянинъ (въ загадкѣ): Підбігла лепетя: вставайте, житники, сідайте на вівсяники, доганяйте шурду-бурду, однімайте штрики-брики (собака, люде, коні, вовк, вівця). Ном. № 294, № 122.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 486.

жи́тник —

1) жук, що з’являється тоді, коли наливається жито в ко­лосі;

2) людина, селянин; у народ­ній загадці: «Підбігла лепетя: вста­вайте, житники, сідайте на вівся­ники, доганяйте шурду-бурду, од­німайте штики-брики (собака, люди, коні, вовк, вівця)» (М. Но­мис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 220.