ЖИТЛО́, а́, с. Приміщення, пристосоване, признач. для життя людей; дім, оселя. Великий натовп народу підступив під ворота Саїбового житла (Н.-Лев., IV, 1956, 35); За годину на місці Денисового житла курілася купа вугілля та головешок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 121); // Взагалі місце для проживання, перебування. Житло і харч коштуватимуть їй тут тільки трохи більше ста карбованців (Коз., Сальвія, 1956, 35); Бачить [Роман], як дві голубі синички шукають собі житло (Стельмах, Хліб.., 1959, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 533.

Житло́ ла́, с.

1) Житье, жительство. Не буде тобі ні добра, ні житла. Ном. № 13633. Чорноморці на житло пішли собі, чи їх погнали, на гряницю. Черк. у. Ідуть люде на житло в степ. Кіев. г. Коротке сватання! Таке й житло швидке й коротке: як нитка порвалось ув один мент. Г. Барв. 434.

2) Жилье, жилище, обитель. В глухій глуші пошукати, там де людського житла, а ні садиби не знайти. МВ. ІІІ. 63. Осядеться чужий в його наметі, його житло засипле з неба сірка. К. Іов. 40. О, пом’яни, мій Боже, їх у житлах праведних своїх. Щог. Сл. 90.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 485.