ЖИТЕ́ЦЬ, тця́, ч., розм. Те саме, що жи́тель. Житці виходили подивитися, хто там так на живіт репетує (Мирний, IV, 1955, 82).

◊ Не жите́ць [на цьо́му сві́ті] — те саме, що Не жиле́ць [на цьо́му сві́ті] (див. жиле́ць). Домаха сідала на лаві і, підпираючи рукою щоку, жалісно хитала головою. — Ой, не житець ви, дядьку Томаше, на світі! Ой, не житець! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 532.

Жите́ць, тця́, м.

1) Житель, обитатель. Німі та мовчазні вони (оселі) не кажуть…. чи щасна доля доглядає сон їх житців. Мир. Пов. І. 127.

2) Раст. Bromus mollis L. Ан. 71. Як уродить в житі метлиця, так буде хліб і паляниця; а як уродить житець, так і хлібу копець. Ном. № 10138.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 485.