ЖИ́ТЕЛЬ, я, ч. Той, хто взагалі десь живе. На березі бухти вже товпилися жителі Севастополя (Кучер, Чорноморці, 1956, 20); Килигея вже ждали кілька місцевих жителів (Гончар, Таврія.., 1957, 337).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 532.