ЖИ́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Зробл. з жили (див. жи́ла¹ 1, 2). На княжий клич вдягають вояки Високі, гостроверхі шишаки, Опитують луків силу бойову, Напружуючи жильну тетиву (Бажан, І, 1946, ЗОЇ).

2. Прикм. до жи́ла¹ 3. Форма залягання пегматитів жильна або вони утворюють гнізда (Курс заг. геол., 1947, 239).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 530.