ЖИ́ЛУВАТИЙ, а, е. З випнутими жилами (див. жи́ла¹1). Шия у жінки вся довга, жилувата, в зморшках (Л. Укр., IV, 1954, 212); Дід обняв його своєю великою, сухою, жилуватою рукою (Довж., III, 1960, 389).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 530.

Жи́луватий, а, е. = Жилавий 1. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 484.