ЖИГА́ЛО, а, с. Залізний стрижень для пропалювання дірок в дереві, для випікання чого-небудь. Петро не поступився місцем і не підніс йому розпеченого жигала до цигарки (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 126); * У порівн. Байдужий тон наймита діяв на Панковича, як розпечене жигало (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 528.