ЖИ́ВЧИК, а, ч.
1. Жилочка на людському тілі, в якій відчувається пульсування крові. Спазма перещіпнула голос. Коло ока б’ють живчики. Я зараз заплачу (Коцюб., II, 1955, 260); Над водолазом схилився лікар і намацав на руці живчик (Трубл., II, 1955, 500); * Образно. Не знаю, хто з нас назвав ящірку душею каміння, живчиком, що вічно б’ється в важкій і нерухомій масі (Коцюб., II, 1955, 290); * У порівн. Марійка.. без усяких церемоній кинулась до Івана, жвава й рухлива, як живчик (Кол., Терен.., 1959, 65).
2. ірон. Про вертлявого, рухливого чоловіка легковажної вдачі. Не один живчик скручувався від поводу очей Мелашки! (Кв.-Осн., II, 1956, 310).
3. біол. Чоловіча статева клітина; сперматозоїд. При збільшенні в 150-300 разів у краплині нормального сім’я видно безліч рухливих сім’яних клітин — живчиків, або сперміїв (Наука.., 10, 1958, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 528.