ЖИВОЇ́Д, а, ч., розм. Про людину, що визискує інших, наживається на них або жорстоко поводиться з ними. — А Худик тобі що — брат чи сват? — серйозно запитав його Берник. —Коли забирати землю в живоїдів, то в усіх чисто! (Мур., Бук. повість, 1959, 107); Навіки її забрали живоїди каторжні, бодай земля їм [фашистам] під ногами запалась (Гур., Новели, 1951, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 526.