ЖИВОТИ́НА, и, ж., розм. Свійська або дика тварина. Товар та усякі животини ховались в ліси (Н.-Лев., IV, 1956, 13); — Є [чим годувати]! — весело сказав Захар Максимович. — Стане й коням, і коровам, і вівцям, і свиням. Усій животині (Кучер, Трудна любов, 1960, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 527.

Животи́на, ни, ж.

1) Животъ.

2) Животное. Кінь пасся на волі округ хати. Розумна була животина: зараз прибігла, зачувши хазяйський посвист. К. ЧР. 248.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 482.