ЖИВО́ПИС, у, ч.

1. Вид образотворчого мистецтва, що зображує фарбами предмети і явища реальної дійсності. У Ширяєва Шевченко вперше мав можливість учитися живопису (Корн., Разом із життям, 1950, 7); Історія підтверджує, що саме портретний живопис найбільш повно відображає естетичний ідеал часу, образ людини певної епохи (Мист., 1, 1959, 34).

2. збірн. Твори цього виду мистецтва. Ми увійшли в церковцю.. На мене зараз повіяло давньою давниною. Іконостас, образи, живопис на стінах, штучна різьба на іконостасі були такі древні (Н.-Лев., II, 1956, 401).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 526.