ЖЕРУ́ЩИЙ, а, е.

1. Який все знищує, пожирає. Загоготить скрізь полум’я жеруще, І закипить ворожа чорна кров (Стар., Вибр., 1959, 545); Не горить вогонь жерущий; гострі блискавиці ламаються об скелі (Л. Укр., ІІІ, 1952, 247).

2. перен. Який охоплює повністю, пронизує наскрізь. Холод безжалісний знищив безсмертну царицю, Що пролежала віки під єгипетським сонцем жерущим (Л. Укр., І, 1951, 426).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 522.