ЖЕРЕТІЯ́, ї́, ж., розм. Гадюка, що лазить по деревах. * У порівн. Як списом, шпигнуло його [січовика] тим поглядом, неначе холодна жеретія обвилась і здавила йому серце (Стор., І, 1957, 335).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 520.

Жеретія́, тії́, ж.

1) Обжора. Аф. 401.

2) Змѣя лазящая по деревьямъ. Неначе холодна жеретія обвилась і здавила йому серце. Стор. МПр. 5.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 480.