ЖЕРЕБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Самець кобили. Жеребець у сірих яблуках дико поводив налитими кров’ю очима і не міг устояти на місці (Панч, III, 1956, 131); * У порівн. Еней і сам так розходився, Як на аркані жеребець (Котл., І, 1952, 73).
2. перен. Про чоловіка, який чим-небудь нагадує цю тварину. [Кирило:] А того жеребця вже немає? [Явдоха:] Якого жеребця? [Кирило:] Та попенка… (Мирний, V, 1955, 152); — Так от був той отець Нокентій справжній тобі жеребець із племінної конеферми (Збан., Єдина, 1959, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 520.