ЖЕ́РЕБ¹ , а, ч.

1. Те саме, що жеребо́к 1. Ідучи, раз у раз зустрівалися з хлопцями, що верталися веселі або смутні, дивлячись по тому, хто який жереб узяв (Л. Укр., III, 1952, 555); Ніхто не знає, виймаючи жереб, який талан йому випаде (Тулуб, Людолови, II, 1957, 275).

2. перен. Життєвий шлях і те, що на ньому виникає, створюється життєвими обставинами, з чим людина зустрічається і т. ін.; доля. Мій жереб — заклята нужда, Що віру в щастя підкосила… (Граб., І, 1959, 206); [Єпископ:] Врятуєш душу, коли загубиш тіло — се твій жереб (Л. Укр., II, 1951, 497); Ніколи ще, як зараз, не вірив він з таким гарячим палом.. у свій щасливий жереб! (Гончар, Таврія.., 1957, 579).

◊ Ви́пав же́реб —судилося, було призначено. Хвільку ж Джеджалію та Дубу з Крутим Випав жереб тут голови класти, Боронячи тил визволенцям отим Від людської злої напасті (Стар., Поет. тв., 1958, 217).

ЖЕ́РЕБ² , а, ч., рідко. Те саме, що жеребе́ць. Потім Микула випустив з обори коня. Колись це був добрий жереб, зараз він стояв старий, сухоребрий серед двору (Скл., Святослав, 1959, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 520.

Же́реб, ба, м.

1) Жребій. Ходім, браття, у ліс темний, вирубаєм три жереби та положим в три городи: кому, браття, припадеться. Чуб. V. 984. Ум. Жеребо́к. Гей зібрались в город наші парубки до призиву розбірати жеребки. Щог.

2) = Жеребе́ць. Прилетить нечистий…. а ти тпрукнеш, — і він зробиться жеребом. Грин. II. 120.

3) Раст. Pinus pumilio. Шух. І. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 479.