ЖЕРДЬ, і, ж,, розм. Те саме, що жерди́на 1. — Здоров, Степане! Що ти робиш, Що понад річку з жердю ходиш? (Фр., XI, 1952, 68); Вирубав [Іван] собі жердь і всі гуси побив (Калин, Закарп. казки, 1955, 197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 520.

Жердь, ді, ж. Дышло въ вѣтряной мельницѣ, которымъ ее поворачиваютъ. Полт. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 479.