ЖЕНИХА́ННЯ, я, с. Дія за знач. жениха́тися. — Жалко мені стало за тими нічками тихими, що бачили женихання наше, що чули нашу любу розмову (Коцюб., І, 1955, 141); Параска корила сина, щоб з голови викинув легковажну думку — тепер не до женихання (Горд., II, 1959, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 519.

Жениха́ння, ня, с. Ухаживанія (любовныя). Чи Бог не дав, чи сам не взяв, чи зраяли люде, ой щось з мого женихання нічого не буде. Н. п. Не жаль мені вишивання, як вірного женихання. Чуб. V. 796. Ум. Жениха́ннячко. Ой хто не знає того жениханнячка, той не знає лиха. Чуб. V. 197.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 478.