ЖЕНИ́Х, а́, ч. Чоловік стосовно до жінки, з якою збирається узяти шлюб; наречений, нар.-поет. суджений. У князя свято, виглядає Із Литви князя-жениха За рушниками до Рогніди (Шевч., II, 1953, 73); Жених був стриманий і скромний. Навіть найпричепливіша мати не змогла б закинути йому найменшу нечемність у поводженні з нареченою (Ю. Янов., І, 1958,623);* У порівн. І сонечко серед неба Опинилось, стало, Мов жених той молодую, Землю оглядало (Шевч., І, 1951, 282); // Про неодруженого чоловіка, що збирається одружуватися. До Онисі часто заїжджали женихи (Н.-Лев., III, 1956, 12); Ось і тепер, дівчині вже вісімнадцять минуло, а вона й досі женихів гарбузами годує (Стельмах, Хліб.., 1959, 137); // розм. Про молодого чоловіка, що може вже одружуватися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 519.

Жени́х, ха́, м. Молодой человѣкъ, ухаживающій за дѣвушкой и пользующійся ея взаимностью; это названіе имѣетъ мѣсто только до формальнаго сватовства, послѣ котораго онъ называется уже молодим. Жалуй мене, подружечко; жених покидає. — Не журися, подружечко, — рута зелененька, — сей покине, другий буде, ще й од сього кращий. Мил. 81. А я тобі, подружечко, жениха дарую. — Брешеш, брешеш, подружечко, як ти подаруєш, що ти його вірно любиш і з ним помандруєш. Мил. 79. Мій первий женише! Мил. 68. А дівчина листи пише: приїдь, приїдь, мій женише. Чуб. ІІІ. 466. Ум. Женише́нько, женишо́к. Стривай, мати, погуляю: женишки настигли. Чуб. V. 10. Ой то мені женишенько, що три годи ходить. Мил. 72. Ув. Жениши́ще.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 478.

жени́х (пестливі — женише́нько, женишо́к) — чоловік стосовно жін­ки, з якою збирається узяти шлюб; наречений, молодий (у народній поезії його називають ще су́дже­ним, су́женим); також неодруже­ний чоловік, що збирається одру­житися; народ шанував вимогли­вість у виборі жениха («не все той жених, що старостів посилає»), бо вважав, що суджений обирається на все життя («У дівчини женихів сто один, а чоловік буде один»); щасливою була та дівчина, в якої було багато женихів, про таких ка­зали: «Мала женихів, як маку», «Женихів — як горобців у стрісі», хоч і застерігали: «Женихи не ростуть, як гриби після дощу». Дівка на порі — женихи у дворі (приказ­ка); У князя свято, виглядає із Лит­ви князя-жениха За рушниками до Рогніди (Т. Шевченко); Жалуй ме­не, подружечко; жених покидає (В. Милорадович); А дівчина листи пише: приїдь, приїдь, мій женише (П. Чубинський); Ой то мені же­нишенько, що три года ходить (В. Милорадович); Стривай, ма­ти, погуляю: женишки настигли (П. Чубинський); дієслова: жениха́тися (залицятися). Часто хо­див, вірно любив, вірно женихався (А. Метлинський); женитися (од­ружуватися). Женився на скору руку та на довгу муку (приказка); Як си­роті женитися, то й ніч мала(М. Номис); іменник: жениха́ння (любовне залицяння); пестливе — жениха́ннячко. Чи Бог не дав, чи сам не взяв, чи зраяли люде, ой щось з мого женихання нічого не буде (пісня); Ой хто не знає того жениханнячка, той не знає лиха (П. Чу­бинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 218.