ЖЕНИ́ТИ, женю́, же́ниш, недок. і док., перех. З’єднувати шлюбом чоловіка з жінкою. Вдова осталась не сама, А з сином парубком; женити Його збиралась восени (Шевч., II, 1953, 253); Може, женять когось-— подивлюсь, підійду, може, давніх знайомих між ними знайду (Шпорта, Запоріжці, 1952, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 519.

Жени́ти, ню́, ниш, гл. Женить. Женить би вас, щоб не брикали. Ном. № 10229. Ой стара нене, чом не жениш мене? На що тебе, сину, молодим женити? Макс. (1849). 160.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 478.