Про УКРЛІТ.ORG

жевріти

ЖЕ́ВРІТИ, ію, ієш, недок.

1. Догоряти без полум’я; тліти. Де були стіжки, там лежали й жевріли купи вогняної мерви (Н.-Лев., II, 1956, 197); Біля кошари ледве жевріло багаття (Чорн., Пісні.., 1958, 22); // Слабо горіти, світитися невеликим полум’ям; блимати. Перед образами жевріє лампада (Шиян, Гроза.., 1956, 367); Заблимала й згасла «катюша» [лампа із мідної гільзи] остання, Лиш вогник у грубці ще жеврів живий (Перв., II, 1958, 418); * Образно. І вже не вуглинками-жаринками жевріла міжусобиця-сварка, а багаттям палала (Хижняк, Д. Галицький, 1959, 399); * У порівн. Червона з синіми та зеленими квітками запаска блищала, неначе жевріла (Н.-Лев., III, 1956, 16).

2. Виблискувати яскравим світлом, давати яскраве світло. Сонце пекло і жевріло посеред безхмарного неба (Фр., III, 1950, 128); Зорі, мов іскорки, жевріють серед тієї темряви (Мирний, III, 1954, 113); Сходив повний місяць над обрієм, жевріючи в густому куреві диму над Станичним (Ле, Мої листи, 1945, 33); // перен. Яскраво блищати, перев. виражаючи сильні почуття, переживання (про очі); світитися. Темно вжеЛиця не бачу, тільки очі чорні, Мов вуглі два, там жевріють (Фр., IX, 1952, 209); Христя глянула на Оришку: низенька.., ніс униз похнюпився, одні очі жевріли спідлоба в глибоких ямах (Мирний, III, 1954, 300); // перен. Покриватись рум’янцем; червоніти. Любов Прохорівна ніби теж щиро сміялася, жевріючи від вина (Ле, Міжгір’я, 1953, 194).

3. перен. Яскраво відбивати світло сонця або інших тіл. Часом спахне [пожежа] під самим селом, аж хати рожевіють і жевріють вікна (Коцюб., II, 1955, 67); Сідало сонце, і небо на заході жевріло (Гончар, III, 1959, 146); // Виділятися своїм яскравим червоним, жовтогарячим і т. ін. кольором; жаріти. Шипшина вже одцвіла, і на ній жевріли тугі ягоди (Кучер, Чорноморці, 1956, 198); Між стеблами [трав] жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани, колихались голубі гіацинти (Скл., Святослав, 1959, 337).

4. перен. Існувати приховано, затаєно; тліти. Одно тільки скрашало його життя невеселе: надія на краще, що жевріли в його серці(Коцюб., І, 1955, 104); Я відчув, що любов, яка довго жевріла в моєму серці, набрала снаги й розквітла, розкущилась веселим, високим полум’ ям (Ю. Янов., II, 1954, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 518.

вгору