ЖЕБРА́ЦТВО, а, с.
1. Збирання милостині; жебрання; старцювання. Вона добре знала, що близькі сусіди знають, чим живе її батько, знають за жебрацтво (Н.-Лев., IV, 1956, 340); У містах, особливо у Константинополі, скупчувалось багато бідняків, які жили з жебрацтва або з мізерного випадкового заробітку (Іст. середніх віків, 1955, 15).
2. Відсутність необхідних для існування засобів; злиденність, убогість. Всі розуміли, що турецька навала змиє і знищить усе, ..і примара рабства, жебрацтва і загибелі якось одразу тьмарила сонячний день своєю жахливою тінню (Тулуб, Людолови, II, 1957, 471).
3. Збірн. до жебра́к 1. Жерці краси з жебрацтвом в дружній парі Сидять і просять милостині гріш (Бажан, Роки, 1957, 190); Він [собака] ненавидів старців, крім того, йому хотілось прислужитися батькові, що теж ненавидів жебрацтво (Довж., Зач. Десна, 1957, 481).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 517.