ЖАХНИ́Й, а́, е́.
1. Який навіває, викликає жах; жахливий, страхітливий. Місто спить, Млою густо повиті, Маячать кам’яниці жахні… (Стар., Поет. тв., 1958, 159); В сні не дають забутись жахні привиди (Коз., Зол. грамота, 1939, 3); Поволі, мов з туману, над жахним степом, де палали ворожі танки, здіймалась курява (Кучер, Чорноморці, 1956, 128).
2. Який виражає жах (у 1 знач.). Вона вибігла з хмари їдкого диму, дивилася на дівчат жахними очима, не в змозі вимовити й слова (Шиян, Гроза.., 1956, 736).
3. перен. Незвичайний, дуже великий, дуже сильний; жахливий, страшний. Потемрив їх [голоту] голод жахний, Надходить остання година… (Стар., Поет. тв., 1958. 222); Ви побачили б, який жахний переполох зчинився серед нашої братії! (Ле, Мої листи, 1945, 115); — Ви, пане Ханчуку, просто засліплені тим жахним шовінізмом, що виховував у вас австрійський цесаризм та руський царизм, — зітхнувши, проказав я (Досв., Вибр., 1959. 152); // Повний відчаю, переживання; нелюдський, несамовитий. — Ладен бігти світ за очі, ладен утопитися, вмерти, аби тільки не чути цього жахного тужіння безпорадної старої жінки (Ле, Мої листи, 1945, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 514.