ЖАХА́ТИ¹ , а́ю, а́єш, недок., перех. Викликати жах у кого-небудь; дуже лякати когось. [Галина:] Це ж той, тату, козаченько, Що зо сну мене жахав (Кроп., II, 1958, 103); — Ці бунти жахали Олександра Романова, що посилав вірних своїх сатрапів усмиряти їх (Рильський, III, 1956, 184); Чотири слони в розкішних попонах несли важкі гармати, жахаючи своїм виглядом поляків (Тулуб, Людолови, II, 1957, 525).

ЖАХА́ТИ² , а́є, недок., діал. З великою силою і швидкістю спалахувати, вихоплюватися звідкись (перев. про вогонь).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 513.

Жаха́ти, ха́ю, єш, гл.

1) Пугать, страшить, ужасать. Твій гнів мене жахає. К. Псал. 203.

2) Вырываться (о пламени). Полум’я так і жахає з коміна. Жахнуло полум’я з груби.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 476.